Якість атестації кадрів в сфері вищої освіти

Якісна підготовка фахівців з вищою освітою багато в чому залежить від того, хто саме, з яким рівнем підготовки та кваліфікації буде надавати освітні послуги українським студентам. Наразі триває перехід до європейських стандартів підготовки науково-педагогічних кадрів, адже застаріла радянська система кабінетних науковців себе вичерпала і не має попиту в сучасному науковому світі.

Прогрес в суспільних, природничих та точних науках зумовлює постійне удосконалення існуючих теорій, їх розвиток виток за витком по спіралі до нескінченності. Будь-яка зупинка цього розвитку, самолюбовання науковця, спочивання на лаврах миттєвості свого успіху дає збій в алгоритмі науки. Будь-які знання не можуть визнаватись академічними цілковито, а аксіоми, що використовуються для пошуку нових знань мають сприйматись як зумовлені соціально та історично твердження, що не потребують доведення в конкретний проміжок часу. В результаті, науковці повинні бути готові сприйняти нові знання, нові умови та аксіоми, твердження яких на той історичний момент стануть беззаперечними.

Протилежною застійним явищам в науці, але не менш деструктивною є ситуація конвеєрності написання дисертаційних робіт. Зрозуміло, що врешті про їх якість говорити не приходиться. Сьогодні одним з найбільш ефективних показників світових систем наукової інформації вважається індекс цитування праць автора або згадування його прізвища в інших джерелах. Слабка дисертабельність тем зумовлює появу робіт з превалюванням практично-описової над мінімальною теоретичною частиною. Така робота перетворюється на звичайний коментар до існуючих алгоритмів, систем та явищ і має невелику наукову цінність, що в свою чергу, пояснює невеликий попит на її використання в подальшій науковій діяльності (про що свідчать невисокі індекси цитування вітчизняних науковці, особливо гуманітарного профілю). Сумнівна наукова новизна та достовірність отриманих результатів і є наслідком поверхневого аналізу, а подекуди, простої компіляції матеріалу.

Найбільш ганебним явищем в українській науці є прояви плагіату. Законом України “Про авторське право і суміжні права” плагіат визначається як оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору.

Протидія та припинення поширення плагіату має стати системним явищем в механізмі здобуття вищої освіти, нормою життя всіх суб’єктів освітньої діяльності. Специфіка неправомірного запозичення текстів та ідей полягає в тому, що марно покладати відповідальність за такі дії лише на недобросовісного автора. Адже, процедура атестації наукових та освітніх кадрів передбачає складний механізм із залученням широкого кола наукових співробітників та посадових осіб від органів управління освітньою діяльністю, кожен з яких бере участь на різних етапах в експертній оцінці, контролі чи організації наукової роботи – затвердження тем, атестації здобувачів тощо). Відтак, кожен з них мав змогу, за умови добросовісного виконання своїх обов’язків, виявити факт плагіату та припинити або сприяти припиненню протиправної діяльності. Проте, з певних причин цього не сталося. Чи-то не вистачило в уповноваженого суб’єкта кваліфікації і він просто не зміг виявити плагіат або псевдонауковість роботи, чи-то, виявивши або заздалегідь знавши про наявність плагіату, був зацікавлений у його приховуванні та допуску роботи до подальшої атестації.

Лише комплексний підхід у боротьбі з плагіатом може дати позитивний результат. Використання високих технологій для обробки великої кількості інформації дає змогу швидко виявити факт плагіату у будь-якій роботі – дисертації, магістерській або курсовій роботі, науковій статті. Пошук відбувається серед вітчизняних та зарубіжних джерел незалежно від мови, якою вони створені.

Виховання молодого покоління з нульовим рівнем толерантності до привласнення чужого результату праці – спільне завдання освітян молодшої, середньої та вищої школи.

Прокоментуйте першим

Додайте відгук

Науковець та викладач.